admin Автор rozmova.pro (admin)

Це наша розмова.про важливе. Контактиhttps://rozmova.pro nasha@rozmova.pro

Наше суспільство суттєво обмежене у правах. Зокрема, такі обмеження існують, оскільки конституційні права громадянина часто неврегульовані законодавчо. Тобто Конституцією, основним законом, права гарантуються, а законодавство їх просто ігнорує, хоча має забезпечувати їх ефективну реалізацію.



Ситуація, на перший погляд, є дивною і пояснити її тривалим розвитком правової системи вже неможливо. Але все стає зрозумілим, як тільки ми подивимось на те, про які права, наприклад, йде мова. Серед іншого, це право на мирні зібрання (ст. 39 Конституції ) та право на самозахист (ст. 27 Конституції ). Як на мене, це життєво важливі права для демократичного суспільства. Людина має право захищати своє життя, а також право об’єднуватися з іншими і висловлювати свою думку. Проте з моменту набуття незалежності Україна не знала спеціальних законів, що регулюють право мирних зібрань та цивільний обіг вогнепальної зброї.



Зібратися ви, звісно, можете, але оскільки чітких правил реалізації такого права не існує, вас можуть швидесенько привести в інше місце.

Можливо, ви публічний порядок порушуєте, чи права третіх осіб, хтозна? Закон цього не знає, а що має на увазі Конституція – ніхто вже чверть сторіччя не розтлумачує. Конституційний суд щось з цього приводу казав, але посадовець не вивчає судову практику. А вирішальною буде саме його особиста воля, яка у даному випадку не буде обмежена законом. Таким чином, за умови «авторитарної стабільності», до якої наша політична система постійно прагне, своє мирне зібрання ми продовжимо, в кращому випадку, в ізоляторі тимчасового тримання.



Що стосується права на самозахист – тут ситуація виявилася ще складнішою.

Станом на сьогодні існують два нормативних акта, що мають врегульовувати обіг цивільної зброї та давати можливість громадянам реалізовувати право на самозахист. Зазначені нормативні акти не є законами, це Накази МВС. Тобто реалізація конституційних прав на самозахист регулюється відомчим нормативним актом, один з яких має гриф «ДСК» (для службового користування). Таким чином, його текст є конфіденційним. Розумієте, текст нормативно-правового акту, що регулює наше право на самозахист – нам невідомий. Відомий він лише посадовцям правоохоронних органів, які і вирішують, хто має право володіти вогнепальною зброєю, а хто ні. Чи, краще сказати – хто має право адекватно та ефективно реалізовувати право на захист свого життя та життя своїх близьких, а хто такого права не має.



Прикра ситуація стає ще більш несправедливою на тлі реальних військових дій, великої кількості нелегальної зброї «на руках», а також безвідповідального роздавання нагородної зброї посадовцями силових структур іншим високопосадовцям. Щодо нагородної зброї, відповідно до даних, наведених Григорієм Учайкіним (голова «Української асоціації власників зброї»), мова йде про 40-50 тис. одиниць зброї, що роздавалася людям, які у своїй абсолютній більшості не знають, як із нею поводитись.



Таким чином, щоб володіти зброєю ти маєш бути або бандитом, або бути наближеним до влади.

Це, на жаль, не єдине спільне між цими «кастами». Під терміном «бандити» необхідно розуміти організовану неспоріднену групу, яка здобуває ресурси для існування шляхом застосування насильства чи під його загрозою. Влада історично складається із бандитів, що колись підкорили певне населення. Інколи вони підкоряли слабкіші групи населення насильно, а часом такі групи добровільно приймали бандитів для свого захисту, але визнаючи, при цьому, їх владу і правила (VI. Бандити, «Метаморфози права. Право та правові традиції», Сергій Шевцов). Взяти, наприклад, період феодалізму, в якому з IX по XIV століття найважливішою складовою війська були кінні лицарі – типові представники закритого бандитського угруповання, що мали свій кодекс поведінки, землі, неймовірні пільги, привілеї, а також можливості тероризувати, грабувати та знищувати цілі краї.



Проте, на відміну від нашого дикого правового поля, в європейських країнах влада визнала верховенство права в період з XIII по XIX століття (починаючи з Великої хартії вольностей та закінчуючи європейськими буржуазними революціями), і для того, щоб здійснювати держуправління, їй вже не потрібно мати зброю і пригнічувати природні права своїх громадян. Між європейською спільнотою та їх владою ще з тих часів існує «договір», згідно з яким влада визнає певні обмеження своїх повноважень та приймає на себе конкретні обов’язки щодо гарантування прав і свобод людей.



Хоча Євромайдан фактично змінив хід історії України, суспільство не зосередилося на тих важливих речах, що дають змогу скеровувати цивілізаційний курс, не вдаючись при цьому до крайнощів. Влада боїться реалізації прав людини на мирне зібрання та самозахист, бо коли людина має свободу говорити правду і може цю правду захистити – це вже небезпечно для власних інтересів самого посадовця.



Мабуть, можна вважати «великим досягненням» нашого суспільства те, що ми позбулися таких інсигній влади як «блатні» держномери, спецсигнали та держдачі, але це все декорації і не глибинні проблеми. Проте навіть їх можна легко «відмотати» назад, якщо законодавчо не врегулювати конституційні права громадян. Необхідно розуміти, що це права, які дали нам змогу досягти певних змін. Саме цим базовим правам ми зобов’язані виникненню реальної надії на розвиток демократичного суспільства та ефективної протидії корупції.



Тому, як на мене, сьогодні необхідно сконцентрувати свою увагу саме на законодавчому регулюванні реалізації цих основоположних прав, а не на складних спеціалізованих реформах держаних органів, які фактично лише розмежовують зони впливу. Такому явищу підходить визначення «імітаційна демократія» (guided democracy). Це спосіб політичного управління, в якому участь суспільства цілеспрямовано зводиться до мінімуму, зокрема, шляхом створення ілюзій бурхливих демократичних реформ, за умови фактичного блокування базових прав громадян. А тому зовні це схоже на вибір важкохворої людини піти до салону краси, а не до лікарні. Проте одне діло, коли вона це робить, бо хоче свідомо йти назустріч смерті із посмішкою і зовсім інше, коли просто плутає симптоми із причинами свого захворювання.

Теги

Похожие материалы

  • Захист прав інвесторів по-новому

    Ефективність правових механізмів захисту прав інвесторів – суттєвий чинник визначення інвестиційної привабливості України. Нещодавно у цьому болючому для національного бізнес-клімату питанні відбулися позитивні зрушення. 1 травня 2016 року...

  • Правове виховання дитини – необхідність, а не забаганка

    Ми повинні бути рабами законів, щоб стати вільними — Марк Тулій Цицерон Новинні стрічки сьогодні так і рясніють про те як, то тут, то там, група неповнолітніх дітей побила свого однокласника, однокласницю або якогось незнайомця, що проходив...

  • Патриотизм как индульгенция

    «Пока ти в тилу баб портів, я в танкє горєл! Я – льотчік!» (Лесь Подервянський) Вооружённый конфликт на востоке Украины не мог не повилять на криминогенную обстановку в нашей стране — доселе невиданный разгул преступности так или иначе...

  • Рыба гниет с головы — единственное объяснение того, что творится сейчас в судах

    «Не существовало даже такого понятия, как нарушение законности судьей. Случалось, увольняли за волокиту. Как-то раз в суде потеряли дело. Но чтобы судья сознательно нарушил закон — такого не было» Это интервью было записано в мае 2005...

  • Медіація – ефективна альтернатива судам

    Вирішення спорів у національних судах не завжди є ефективним способом захисту інтересів. Через надмірну завантаженість справами суди рідко коли розглядають спори в межах “розумних” строків. Окрім цього, в результаті судового розгляду...