fee Автор Фонд економічної освіти (fee)

The Foundation for Economic Education / Фонд економічної освіти (FEE) є неполітичною, некомерційною освітньою організацією, яка заснована у 1946 р., Головна мета організації захоплювати та надихати завтрашніх лідерів на міцні економічні принципи та підвищувати їх підприємницький дух. Контактиhttps://fee.org

Ми воліємо думати про права людини в ствердній формі, тому частіше за все говоримо про право рухатися до бажаного напрямку: про право на голосування, право на свободу зібрань, свободу слова та на вибір власного шляху до щастя. А я стверджую, що найголовніше право, блокування якого уможливлює всі інші права – це право піти.





Найчастіше відхід має негативні асоціації в нашому сприйнятті. Ми зростаємо та чуємо фрази на кшталт «слабаки ніколи не виграють, а переможці ніколи не здаються». Нам слід працювати не покладаючи рук незалежно від того, як нам важко. Мені більше до душі версія, яку я колись почув: «Слабаки ніколи не виграють, переможці ніколи не здаються. Але ті люди, які ніколи не здаються та ніколи не перемагають – ідіоти».



Якщо ми відійдемо від болота конкуренції (ясна річ, якщо скласти руки, то в тенісному матчі не здобути перемогу) та задумаємося про більш масштабні життєві задачі (вижити, уникнути каліцтв, знайти щастя та жити відповідно до власних цінностей в колі тих, хто поважає нас та кого поважаємо ми), то ми зрозуміємо, що право на те, щоб піти надзвичайно важливе задля цього. Я маю на увазі «свободу піти», покинути людей та ситуації, що шкодять нашому добробуту.



Свобода піти серед груп мисливців-збирачів



Вперше я задумався про цінність свободи в тому, щоб піти в критичних ситуаціях декілька років тому, коли почав досліджувати племена мисливців-збирачів. Незважаючи на відсутність поліції, в'язниць та інших формальних підпорядкувальних засобів, вони живуть на диво організовано та мирно.



Їх ключові цінності − рівність (жоден з членів групи не вважається кращим або ціннішим щодо інших по своїй природі, серед них немає і «головуючих» в особі босів або керівників), розподіл (їжа та матеріальні цінності порівну) і автономія (люди будь-якого віку завжди вільні в прийнятті рішень). Чому сильні не експлуатують та не поневолюють слабких? Що змушує людей піклуватися один про одного, навіть якщо між ними немає родинних зв'язків?



На ці питання можна дати безліч гідних відповідей в залежності від того, наскільки далеко ми хочемо зайти. Однак остаточна відповідь, на мій погляд, полягає у свободі піти.



Як неодноразово відзначали антропологи, племена мисливців-збирачів дуже мобільні. Не тільки общини регулярно переміщуються з місця на місце в пошуках тваринної та рослинної їжі, а й поодинокі особи та сім'ї вільно переходять з однієї групи в іншу. Оскільки мисливці-збирачі не володіють землею або особистою легко перевізною власністю (а також тому, що в них є родичі та друзі в інших общинах), вони завжди можуть вільно переміщуватися.



Ті, хто відчувають себе пригніченими в своїй общині та не знаходять способів позбутися цього відчуття перебуваючи в її складі, в будь-який момент можуть зібрати свої речі та поїхати: або приєднавшись до іншої общини, або утворивши нову разом із групою друзів.



Виживання мисливців-збирачів, як і всіх людей, залежить один від одного. Ніхто не здатен вижити поодинці — принаймні, протягом тривалого часу. Але в світі, де легко піти, вам слід дбайливо ставитися до інших, інакше вони залишать вас. Ви не можете обманювати їх, знущатися над ними або принижувати їх (у всякому разі довго), інакше вони покинуть вас.



Якщо вам потрібен згуртований колектив (який потрібен всім, адже це джерело виживання), слід ставити себе на місце інших членів спільноти і намагатися догодити їм, а також прагнути до компромісу у випадках розбіжностей і ділитися їжею в ті дні, коли вам пощастило на полюванні, а іншим − ні.



Мисливці-збирачі відомі завдяки своєму спільному прийняттю рішень. Вони ретельно обговорюють будь-які питання і досягають згоди, перш ніж розпочати дії, які вплинуть на всіх членів общини. Що означає консенсус в цьому випадку? Він значить, що всі згодні з рішенням (можливо, не повністю) і не налаштовані залишити общину через нього.



Таким чином, у мисливців-збирачів прийняття рішень шляхом демократії обумовлено не стільки високими моральними принципами, скільки необхідністю. Щоб виживати та розквітати, вам необхідна згуртована община, а щоб досягти цього, слід приймати рішення, які не образять людей так, що змусять залишити вас.
Свобода піти від політики


Оскільки ми не мисливці-збирачі, нам набагато складніше переїжджати, проте ми все ще можемо це робити − при великому бажанні навіть з однієї країни в іншу. Країни, лідери яких на регулярній основі пригнічують громадян, можуть використовувати закони, що не дозволяють людям поїхати з країни.



Через два місяці після Російської революції 1917 року новий уряд прийняв закони проти еміграції. Це вбило останні шанси на демократію при комунізмі. Те ж саме відбулося й в інших країнах комуністичного блоку, що сьогодні можна спостерігати, наприклад, у Північній Кореї.



Уряд може жорстоко поводитися з населенням, яке не має можливості виїхати з країни. Коли люди мають змогу емігрувати, уряд має збагнути, як змусити людей бажати залишитися, інакше не буде ким керувати. Перші, хто йде, найчастіше найбільш компетентні та важливі люди.



Свобода розлучення



Принцип виходу застосовується не тільки на рівні цілих спільнот та націй, а й на рівні сім'ї. Багато досліджень показують зворотну залежність між рівнем насильства в сім'ї та легкістю розлучення. Насильство над жінками відбувається набагато рідше серед груп мисливців-збирачів, ніж серед сусідніх до них сільськогосподарських общинах. Головна причина, знову ж таки − це свобода піти.



Жінка зі спільноти мисливців-збирачів може піти і залишить чоловіка, який знущається над нею. Розлучення є легким та такі випадки досить часто зустрічаються серед таких племен. Жінка може повернутися до своїх батьків або перейти в іншу общину, де в неї є друзі та родичі, і це автоматично припиняє шлюб. Якщо в неї є діти та вони хочуть піти з нею, вони це зроблять. Кожен у групі ділиться їжею, і відповідно, жінки не залежать економічно від чоловіків.



Отже, якщо ви чоловік з племені мисливців-збирачів і не хочете втратити свою дружину, ви повинні добре до неї ставитися. Це не підходить примітивним сільськогосподарським общинам, тому що в них чоловіки володіють землею, що ставить дружин в залежне становище. Щоб вижити, жінкам часто доводиться миритися з жорстокістю чоловіків.



Не є таємницею, що в сучасних суспільствах правова та економічна свобода розлучення є основною силою проти насильства в сім'ї. Коли розлучення було незаконним, побиття дружини вважалося звичайним явищем. Коли розлучення стало законним, але для більшості жінок воно все ще не було виходом зі становища через фінансові труднощі, насильство тривало. Воно починає зникати тільки тоді, коли жінки як юридично, так і фінансово вільні в тому, щоб піти від своїх чоловіків.



Нещодавній приклад цього впливу був задокументований в Іспанії. У 2005 році зміна в іспанському законодавстві полегшила процедуру розлучення, й рівень сімейного насильства стосовно жінок значно знизився. Він впав не тільки через самі лише розлучення, а й тому, що чоловіки, які не хотіли втратити своїх дружин, почали ставитися до них краще.



Були часи, коли розповіді й пісні прославляли жінку, яка залишалася зі своїм чоловіком незалежно від того, наскільки той був поганий. Чоловік врешті-решт виправлявся завдяки силі жіночої любові та відданості. Але, правду кажучи, чоловіки стають кращими, коли їх дружини можуть піти від них, а не коли дружини залишаються, що б не сталося.



Свобода піти з роботи



Те ж саме і з роботою. Якщо людина не може звільнитися, тому що вона якимось чином залежить від роботодавця або від потреби в постійному заробітку, керівник може перевищувати повноваження та залишатися безкарним.



Коли працівник може в будь-який момент піти, роботодавець змушений добре до нього ставитися, якщо він має потребу в послугах цього фахівця. Економічна і правова можливість піти − це сила, яка зрівнює працівника і роботодавця. Ніякої таємниці тут немає.



Діти не можуть піти зі школи


В цілому, діти − це найбільш пригнічена вікова група, і не тому, що вони маленькі та слабкі, а тому, що вони не мають можливості піти, як дорослі. Антропологи пояснили мені, що у племен мисливців-збирачів все по-іншому. Їх діти певною мірою мають таке ж право піти, як і дорослі. Якщо батьки погано поводяться з дитиною, вона може переїхати до інших дорослих, які будуть ставитися до неї добре. Діти навіть можуть перейти до іншої групи.



Мисливці-збирачі не вважають дітей власністю батьків. Майже всі отримують задоволення від виховання дітей, і про кожну дитину піклуються всім плем'ям, так що діти для них не тягар. Навіть найменші жителі мають право піти, якщо їм погано живеться, або їх можуть забрати від батьків або опікунів до безпечнішого місця. У нашому суспільстві такої можливості немає, так що домашнє насильство по відношенню до дітей − давня і серйозна проблема.


Але зараз я хотів би звернути увагу на інший вид насильства над дітьми: примусове відвідування школи. Коли освіта обов'язкова, школи, по суті, стають в'язницями. Адже, що таке в'язниця? Це місце, де люди утримуються силоміць і не мають права обирати, чим займатися, де знаходитися і з ким спілкуватися.



Діти не можуть полишити школу, а перебуваючи там, не можуть оминути злих вчителів, тяжких і безглуздих завдань або жорстоких однокласників. Для деяких дітей один-єдиний вихід − це накласти на себе руки. Хелен Сміт у книзі The Scarred Heart («Пошрамоване серце») розповідає історію самогубства тринадцятирічної дівчинки, над якою постійно знущалися в школі:



«Після того як дівчинка пропустила 53 дні школи з обов'язкових 180, їй було запропоновано або повернутися туди, або мати справу з комісією з прогулів, з перспективою потрапити до виправної установи для підлітків. Вона вирішила, що найкращою альтернативою буде піти до спальної кімнати й повіситися. В минулому вона могла б просто полишити школу, але тепер такі діти, як вона, затиснуті в лабети обов'язкової шкільної освіти».



Люди незліченну кількість разів обговорювали проблеми знущань у школі, що учні нудьгують, що вони нещасні та безсоромні. Ніхто так і не знайшов рішення цих проблем і ніколи не знайде, поки у дітей не з'явиться можливість піти. Зрештою, єдине рішення − це прибрати примусову складову.



Тільки коли в учнів дійсно буде можливість піти, школа почне враховувати їх інтереси, тому що інакше вчити стане нікого. Діти люблять вчитися, але, як і всі ми, ненавидять, коли їх змушують щось робити, обмежують і постійно оцінюють. Вони люблять вчитися по-своєму, а не за вказівкою інших.





Школа, як і будь-який інший заклад, стане виховувати моральні якості в своїх підопічних, тільки коли ті перестануть бути в'язнями. Якщо учень може в будь-який момент піти, школі доведеться надати йому основні права людини: право голосу при вирішенні питань, які його стосуються, право вільно висловлювати свої думки, право на вільні зібрання, право обирати свій власний шлях до щастя. Такі школи будуть зовсім не схожі на ті безрадісні заклади, які ми сьогодні називаємо «школою».



Про автора: Пітер Грей, доктор наук, професор Бостонського коледжу, автор книг «Свобода вчитися» (Free to Learn, видавництво Basic Books, 2013) і «Психологія» (Worth Publishers, використовується як навчальний посібник, наразі в 7-мому виданні). Він проводив дослідження в області порівняльної, еволюційної, вікової та педагогічної психології. Вищу освіту здобув в Колумбійському університеті, а докторську дисертацію в галузі біологічних наук захистив у Рокфеллерському університеті.

  • Джерело: https://fee.org/articles/the-most-basic-freedom-is-the-freedom-to-quit/

Теги

Похожие материалы

  • Георгий Почепцов: Психотравмы в жизни человечества

    Весь XX век прошел под символами психологических травм наций и цивилизаций. Многие подобные негативные мегасобытия сформировали нации: холокост — евреев, геноцид — армян, голодомор — украинцев. 11 сентября – как травма – также сформировала...

  • Що заважає українській демократії: Влада у ролі бандитів

    Наше суспільство суттєво обмежене у правах. Зокрема, такі обмеження існують, оскільки конституційні права громадянина часто неврегульовані законодавчо. Тобто Конституцією, основним законом, права гарантуються, а законодавство їх просто ігнорує,...

  • В Україні багато проблем. Росія лише одна з них.

    Київ, Україна — Скоро почнеться четвертий рік «неінтесивної» війни між Україною і Росією. Більше 7% територій України до сьогодні окуповані силами її агресивного сусіда. Чи зможе Україна встояти і стати при цьому вільною, незалежною,...

  • Адам Сміт - людина, яка зруйнувала стереотипи

    «Не від доброзичливості м'ясника, пивовара або булочника очікуємо ми отримати свій обід, а від дотримання ними своїх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про наші...

  • Захист прав інвесторів по-новому

    Ефективність правових механізмів захисту прав інвесторів – суттєвий чинник визначення інвестиційної привабливості України. Нещодавно у цьому болючому для національного бізнес-клімату питанні відбулися позитивні зрушення. 1 травня 2016 року...