DeutscheWelle Автор Deutsche Welle (DeutscheWelle)

німецька міжнародна громадський медіахолдінг, що зосереджує в собі як теле-радіо, інтернет ЗМІ. Контактиdw.com



У понеділок, 5 червня, Міщанський районний суд Москви оголосив вирок колишньому директору Бібліотеки української літератури Наталії Шаріній. Вона звинувачувалася за статтею 282.2 КК «Пробудження ненависті або ворожнечі з використанням службового становища» і за статтею 160.3 — розтрата в крупних розмірах. Прокуратура вимагала 5 років умовного терміну, суддя Олена Гудошнікова пом'якшила вирок до 4 років.



Острів без політики



Наталія Шаріна останні півтора роки перебувала під домашнім арештом і в бібліотеці не працювала. Сама установа тим часом була розформована — Департамент культури Москви прийняв рішення відправити фонди в слов'янський відділ Бібліотеки іноземної літератури ім. Рудоміно.



Наталія Шаріна

До кінця 2015 року бібліотека на Трифонівській вулиці була класичним прикладом дружби народів майже радянського зразка. Відвідувачами бібліотеки в основному були літні люди, які ностальгують за спільним минулим. Вони ходили на вечори української поезії, слухали старі грамофонні платівки, влаштовували чаювання, пісенні вечори та навідріз відмовлялися говорити про політику: на запитання кореспондента DW про ситуацію на Донбасі один із співробітників відповів, що «культура — це порятунок, в тому числі, і від політики». У бібліотеці зберігалося близько 25 000 книг українською мовою — від Тараса Шевченка до Хемінгуея та Уельбека в українському перекладі.



Директор Наталія Шаріна — бібліотекар з багаторічним стажем — вела тільки адміністративну роботу і змістом фондів не займалася. «Я не знаю української мови, але я добре знаю, як працюють бібліотеки», — говорила вона в лютому 2015 року кореспонденту DW. За контент відповідав заступник директора Віталій Крикуненко — поет, перекладач, редактор, який досконало володіє обома мовами.



Віталій Крикуненко

«Ми збирали книги з усього світу, щоб відродити бібліотеку української літератури, яка була тут ще в двадцяті роки», — розповів він DW. За словами Крикуненко, тоді в Москві було багато національних бібліотек, а українська налічувала цілих 6 філій. «У 1938 році всі національні бібліотеки в Москві були ліквідовані і наші книги виявилися у Львові. А через півстоліття, в 1989 році ці книги зі Львова повернулися в Москву», — розповідає бібліотекар.



Донос



Проблеми почалися в 2009 році, коли один із співробітників бібліотеки, літератор Сергій Сокуров-Величко, посварився з Шаріною. Уродженець Львова, Сокуров довгий час був активним учасником російського руху в Україні і навіть отримав почесний знак Міжнародної ради російських співвітчизників «За внесок у згуртування Російського миру». На початку 2000-х Сокуров був змушений виїхати зі Львова до підмосковного Реутова «під тиском українських націонал-радикалів», — про це він повідомляє у автобіографії на своєму сайті.



Сергій Сокуров-Величко із орденом

У 2007 році Сокуров влаштувався на роботу в українську бібліотеку, а в 2010-му був звільнений. Обставини конфлікту з Шаріною він пізніше описав на очній ставці із нею: «У 2009 році була видана моя книга про російсько-українські відносини «Мотиви нової Руїни». Я попросив у Шаріної Н.Г. провести презентацію цієї книги в бібліотеці, але Шаріна Н.Г. сказала, що українська громадськість обурена випуском моєї книги, і проводити презентацію цієї книги вона не дозволила. Українська спільнота погано відноситься до моєї творчості, так як я проти будь-якого сепаратизму». Під «сепаратизмом» Сергій Сокуров, судячи з усього, мав на увазі відділення України від СРСР.



«Йдучи, він пообіцяв мені всілякі неприємності, — розповідала Шаріна в інтерв'ю сайту «Відкрита Росія». — Про мене він говорив, що я «помаранчева пляма» в бібліотеці». Майже відразу після звільнення Сокурова в бібліотеці пройшов перший обшук — в рамках перевірки СК за статтею 282. Політичні відносини РФ та України тоді були хорошими, і справу, частково під тиском українського МЗС, було закрито. Сокуров-Величко залишився незадоволений. У 2011 році за підсумками його прес-конференції було опубліковано лист стурбованих москвичів до Сергія Собяніна: «Ми, що підписують цей лист, сподіваємося, що ви, наш новий градоначальник, звернете увагу на головну проблему Бібліотеки української літератури».



Після цього справа кілька разів відкривалася і знову закривалася. Але звернення стурбованих громадян не залишилося без відповіді: до 2016 року відносини між країнами були зіпсовані, і екстремізм в бібліотеці, нарешті, виявили офіційно. Сокуров-Величко став головним свідком у справі Шаріної.



Заборонені книги



Дмитро Корчинський «Хвиля в натовпі», Володимир Василенко «Голодомор як злочин геноциду», Дмитро Павличко «Голоси мого життя» — всього близько 25 найменувань. Велика частина вироку, який суддя зачитувала дві з половиною години, становила перерахування маловідомих книг українських націоналістів. Обставини, при яких ці матеріали потрапили в бібліотеку, до сих пір залишаються неясними — Шаріна припускає, що деякі з них могли бути підкинуті під час обшуку, так як на них немає бібліотечного штампу. Так чи інакше, в протоколі обшуку є книги, які дійсно значаться в Федеральному списку екстремістських матеріалів.





Адвокат Шаріної Іван Павлов вважає, що це не має ніякого значення: «Хоч щось скажіть про умисел Шаріної, — заявив він журналістам після суду. — Адже повинен бути доведений прямий умисел на вчинення злочину за 282 статтею. Просто зберігання матеріалів, нехай навіть включених в усі страшні списки, не формує склад злочину, для цього є адміністративна відповідальність». Шаріна додає, що «навіть якщо книги знаходилися в бібліотеці, вони були за межами абонемента та читальної зали. Тому абсолютно незрозуміло, як я могла їх поширювати».



Павлов вважає цю справу «Клондайком порушень всіх можливих конвенцій та принципів» і збирається подавати скаргу до ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини). У той же час він розуміє, що Шаріна порівняно легко відбулася: «За радянських часів був такий анекдот, коли суддю запитували: зміг би ти посадити невинну людину? Суддя довго думав, потім відповідав: «Ні, не зміг би. Я б дав умовно». Радянські часи повертаються».



Автор: Юлія Вишневецька

  • Джерело: http://www.dw.com/ru/%D0%B1%D0%B8%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%BE%D1%82%D0%B5%D1%87%D0%BD%D0%BE%D0%B5-%D0%B4%D0%B5%D0%BB%D0%BE-%D0%B7%D0%B0-%D1%87%D1%82%D0%BE-%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%8F-%D1%88%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0-%D0%BF%D0%BE%D0%BB%

Теги

Похожие материалы

  • Вашингтон має намір поставляти Україні зброю

    Тим (здебільшого, європейцям) , хто не розуміють суть конфлікту, що розгортається на сході України, Курт Волкер дає категоричну відповідь: «В обстановці, коли перемир'я порушувалося понад тисячу раз, і кожен день гинуть люди, говорити про...

  • Україна і тіньові фрілансери

    Редакційна стаття The New York Times від 22 лютого 2017 року. Кожен день зростає кількість пов'язаних з Росією питань, на які президенту Трампу терміново слід було б пролити світло. Найновіші питання пов'язані з особистим...

  • Карта Трампа в Україні

    Редакційна стаття Володимир Путін вважав, що може захопити чужу територію, не піддаючи небезпеці свою владу на батьківщині, і він мав рацію. Але що буде, якщо США порушать ці плани, піднявши вартість російської агресії на Україну?...

  • Росія може вийти з Ради Європи

    Росію незабаром можуть змусити вийти з головної в Європі організації із захисту прав людини, в результаті чого понад 140 мільйонів людей втратять можливість оскаржувати національні рішення у разі порушення прав людини, заявив глава цієї...

  • Саакашвілі повернувся до України

    Колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі в липні став людиною без громадянства. Його позбавили українського паспорта. Але в неділю він з шумом, хоча і незаконно, повернувся в країну як діяч опозиції, хоча на кордоні йому за день двічі...