dickinson Автор Пітер Дікінсон (dickinson)

Головний редактор українського телеканалу англійською мовою UATV, видавець журналів Business Ukraine і Lviv Today, редактор The Odessa Review. Контактиhttps://www.facebook.com/peter.dickinson.5895?fref=ts

Втрата впливу над Україною — це, без перебільшення, історичний удар по інтересам Росії, який ще довго буде давати про себе знати.


З моменту захоплення Криму Росією на початку 2014 року багато хто став вважати Володимира Путіна свого роду геополітичним генієм. Міжнародна преса часто зображує його таким собі суперлиходієм з повадками Джеймса Бонда, який завжди на крок попереду від західних опонентів; той, хто вирішує долю світу з глибини свого кремлівського лігва. Путіну, напевно, дуже лестить така гіпербола — свідоцтво відродження РФ і його власного місця в історії. Але якщо він чесний з собою, то мушу зауважити: ціна кримського завоювання постійно зростає. Відповідно, пора пошкодувати про фатальний наказ вторгнутися на півострів.



Спершу може здатися, що успіхи Путіна за останні три роки виправдовують цей хід. Йому приписують не тільки вторгнення на материкову частину України, а й взяття під контроль сирійського конфлікту, підрив Європейського Союзу, а також введення Дональда Трампа в Білий дім. Ці сміливі гамбіти зробили Путіна найбільш обговорюваною людиною в світовій політиці і повернули Росію на верхівку глобального порядку денного. Питання тільки в тому, чи дійсно це спрацювало на руку Росії?



З економічної точки зору, однозначно ні. Російська економіка, яка колись притягувала міжнародні інвестиції як магніт і яка була справжньою причиною популярності Путіна всередині країни, сильно постраждала від зовнішніх авантюр президента. Росіяни сьогодні набагато бідніші, ніж три роки тому. При цьому їм доводиться спостерігати, як все більш обмежені державні ресурси йдуть не так на базові суспільні потреби, як а на армію.


Зовнішньополітичні подвиги Путіна дійсно змінили геополітичний дискурс, але великого користі від цього Росія не отримала. Напад на Україну розбудив старого недруга Кремля, НАТО. Після чверті століття пошуку свого місця в поствоєнному світі, військовий альянс, нарешті, знайшов нове життя. Збільшилася військова присутність НАТО біля кордонів Росії, окремі країни-члени нарощують свій військовий потенціал.



Путінський імперіалізм зіграв роль рекрутера НАТО.



Вступ Чорногорії в альянс свідчить про серйозний стратегічний зсув в регіоні, який колись вважався сферою впливу Росії. Навіть такі традиційно нейтральні країни як Швеція та Фінляндія активно дискутують про переваги членства в НАТО. Якщо вторгнення до Криму замислювалося як спроба перешкодити планам альянсу, то на ділі воно спрацювало прямо протилежним чином.



Реваншистська зовнішня політика російського лідера мала згубний вплив, причому в усіх напрямках. Кремлівська кібервійна і хакерські атаки на країни ЄС привели до того, що політики, які колись охоче погодилися б на статус-кво, в результаті змушені були визнати зростаючу загрозу з боку Росії. Путіну також приписують участь в розгойдуванні референдуму щодо виходу Британії з ЄС. Справа закінчилася успіхом, але бажаних результатів це не принесло. Лондон не показує ознак пом'якшення позиції щодо санкцій проти Росії. Навпаки, британські лідери доклали максимум зусиль, щоб продемонструвати свою підтримку України і рішучість щодо Росії.



Перемога Дональда Трампа на виборах в США також закінчилася розчаруванням.



Роль Росії в тріумфі Трампа до сих пір є предметом гарячих суперечок, але Кремль явно не приховував своєї радості з цього приводу. Однак цей ентузіазм, судячи з усього, недоречний. Трамп уже позбувся одного зі своїх радників через його зв'язки з Росією. Більш того, американський президент, здається, дистанціюється від розмов про «велику угоду» з Путіним, яку він раніше активно присував. Не дивно, що кремлівські телеканали різко припинили вихваляння Трампа.



Захоплення Криму поширило паніку по всьому пострадянському регіоні, знищивши мрію Путіна про Євразійський союз. Замість того, щоб надихнутися ідеєю більш тісного союзу з Росією, колишні радянські республіки нервово шукають спосіб максимально дистанціюватися від Кремля. Перепалка з піддатливою раніше Білорусю показала, настільки все далеко зайшло.



Але найбільша невдача спіткала Путіна в Україні.



Російська гібридна війна мала зруйнувати українську державу, але замість цього консолідувала українську національну ідентичність, причому настільки сильно, що до 2014 року подібного собі ніхто не міг і уявити. Країна сформувала значну оборону проти подальших імперських пригод Путіна. Втрата впливу над Україною — це, без перебільшення, історичний удар по інтересам Росії, який ще довго їй буде давати про себе знати.



Всього цього можна було уникнути. Якби Путін не вторгнувся в Крим, відносини з постмайданною Україною поступово стабілізувалися б. Кремль не втягнувся б у спадну спіраль гібридних військових дій, які принесли Росії нових ворогів і мало користі. Росія як і раніше була б членом Великої вісімки і бажаним партнером на найвищих майданчиках міжнародної арени.



Замість чого в третю річницю кримського злочину Путін побачить перед очима лише геополітичну конфронтацію, породжену ним самим.
  • Джерело: http://www.atlanticcouncil.org/blogs/ukrainealert/putin-learns-the-hard-way-that-crimean-crime-does-not-pay

Теги

Похожие материалы

  • Так, ми знову повинні боятися війни

    Ми повинні бути обережними, щоб не звикнути до цієї ідеї. Давайте захистимо себе від пророцтв, які збуваються, навіть незважаючи на те, що в повітрі все більш чітко відчувається запах війни, відчуття, що ось-ось щось вибухне. Відчувається...

  • Трамп змінив своє відношення до України

    На зустрічі в Овальному кабінеті Білого дому в березні нинішнього року президент Трамп сказав німецькому канцлеру Ангелі Меркель, що українська криза є сферою відповідальності Європи, і що Сполучені Штати не будуть сильно в неї...

  • Дії Путіна в Лівії - ще один тривожний дзвоник для Заходу

    Розміщення російських сил спеціального призначення в Єгипті, а також збільшення підтримки лівійського військового правителя Халіфа Хафтара є різким новим поворотом у великій історії — в той час як західне лідерство зменшується, інші країни...

  • Жарт Трампа, який вже перестав бути просто жартом

    Це дійсно був жарт. Розшифровка бесіди, що відбулася в червні 2016 року, яка була опублікована виданням Washington Post , не залишає ніяких сумнівів — як і її контекст. Політики-республіканці обговорюють Росію та Україну на нараді...

  • Як Україна опинилася в пастці між Сходом та Заходом

    У жовтні 1994 року міністр закордонних справ України Борис Тарасюк приїхав до Вашингтона. Там він зустрівся з заступником держсекретаря США Строубом Телботтом (Strobe Talbott) , в розмові з яким Тарасюк підняв питання про розширення НАТО....