fronda Автор Fronda (fronda)

Польський католицький Інтернет портал, спочатку пов'язаний із щоквартальною Фрондою, починаючи з 2014 року поза його контролем. Контактиhttp://fronda.pl

Автор: Влодзімеж Іщук (Wlodzimierz Iszczuk)



Влодзімеж Іщук: Не всім в Польщі зрозуміло, що відбувається на сході України. Російська пропаганда стверджує, що на Донбасі йде «громадянська війна», і деякі поляки в це вірять. Ви — поляк, який зі зброєю в руках воював проти терористів та російських агресорів. Що ви можете розповісти про цю війну? Що відбувається на Донбасі насправді?





Ярослав Вуйчицький (Jaroslaw Wojcicki), поляк з міста Судова Вишня, який воював у складі підрозділу швидкого реагування прикордонної служби на сході України: На Донбасі йде справжня війна. Це справжній військовий конфлікт, як би його не називали — АТО чи громадянська війна.



Ярослав Вуйчицький (Jaroslaw Wojcicki)

Українська держава використовує визначення «антитерористична операція», але такі операції не тривають цілих три роки. Назвавши це війною, ми визнаємо, що Україна офіційно виступає стороною військового конфлікту з іншою державою, в даному випадку з Російською Федерацією. У такій ситуації всі підприємства повинні обслуговувати тільки військові потреби, неможливо проводити будь-які реформи, забезпечити нормальне функціонування держави.


Це ніяка не «громадянська війна», адже так називають конфлікт, який розгортається всередині країни, а тут ми маємо справу із зовнішніми силами — найманцями та російськими військовими, які воюють на боці так званих сепаратистів.


Безліч доказів цього, представили проект InformNapalm та британська експертна група Bellingcat. Вони реєструють факти присутності на сході України російських військових і сучасних російських озброєнь, яких немає в української армії. Українські військові та розвідка неодноразово затримували російських військовослужбовців в так званій сфері АТО, пізніше їх обмінювали на українців, які потрапили в полон.


Це підтвердив мені один з жителів території, яка не контролюється Україною, на блокпості в Гнутове неподалік від Маріуполя, де знаходився наш підрозділ. На блокпості сепаратистів він помітив людей, які не були схожі на слов'ян. Це були чеченці, так звані кадировці. Вони не знали навіть, як виглядає український паспорт, і відкрили його, тримаючи горизонтально (як російський), а не вертикально. Пізніше наша розвідка підтвердила, що незадовго до цього там провели ротацію складу і привезли російських та чеченських бійців.




— Розкажіть про себе, про те, як ви опинилися на цій війні?




— Моя повістка кілька днів лежала в військово-мобілізаційному відділі Міської ради, ніхто мені про неї не повідомив. Мабуть, вони думали, що я постараюся будь-якими засобами уникнути відправки на фронт, тим більше що я поляк, за що мені там воювати? Але врешті-решт про це повідомили моїй мамі. Вона теж не стала говорити мені про це відразу як дізналась, і тільки за два дні до дати, коли я повинен був з'явитися в військкоматі, вона запитала: «Підеш?» Я, не роздумуючи, відповів: «Звичайно, адже хтось повинен». «Я в цьому не сумнівалася», — відповіла вона.


Коли в призначений день я прийшов до військового комісаріату, мені запропонували вибрати підрозділ, де я хочу служити: 24-ту механізовану бригаду, львівську 80-тну десантно-штурмову бригаду або новий підрозділ швидкого реагування прикордонної служби «Скала». Я вибрав останній варіант.



21 серпня 2014 року, коли сталася трагедія під Іловайськ, ми почали підготовку, з нами займалися люди, які пройшли «пекло на сході». Це були, зокрема, військові з 80-ї десантно-штурмової бригади, які брали участь в боях за аеродром в Луганську, а також хлопці з прикордонної служби, які виходили з оточення між російським кордоном і так званими сепаратистами, коли їх обстрілювали й ті, й інші. Протягом місяця нас вчили координувати дії всередині підрозділу, пересуватися в бойових колонах, проводити атаки на супротивника та розвідувальні або диверсійні операції, виходити з оточення, надавати першу медичну допомогу і так далі.


У вересні 2014 роки ми вирушиои на схід в напрямку Маріуполя, точніше — в селище Сартана, який знаходиться на північному сході від міста.





— Які завдання ви і ваш підрозділ виконували?





— Коли ми прибули на базу в Сартані, нас розділили на групи та розподілили по чотирьох блокпостах. Спочатку завдання у нас були такі: перевіряти людей і транспортні засоби, які там з'являються, запобігати діям диверсійних груп противника, перехоплювати контрабанду. Потім мене перевели в пошуково-розвідувальну групу, яка займалася моніторингом «сірої зони», боротьбою з диверсійними групами та виявленням людей з сепаратистськими настроями серед місцевого населення (так звана зачистка або фільтрація). У листопаді 2014 року нашу групу відправили чергувати на новий блокпост № 12 в селищі Гнутове, який знаходиться на так званій лінії розмежування в безпосередній близькості від нічийної зони. Завдання були ті ж, що і раніше, але ми вже перебували на лінії фронту, там нас регулярно обстрілювали, а ризик нападу диверсійних або снайперських груп був набагато вищим.




— Ви швидко звикли до бойових умов?




— Десять років тому я служив в українській армії — проходив строкову службу. На Донбасі був зовсім інший, непорівнянний досвід. Чи швидко я звик? Не знаю, швидко чи повільно, але мені довелося пристосуватися, як і всім іншим. Колеги, знайомі часто запитують мене, чи було мені страшно. Тільки людина позбавлена уяви може сказати, що вона нічого не боїться. Все залежить від того, як ти вмієш мобілізувати свої сили в критичній ситуації, адже потрібно зберігати холоднокровність.




— Наскільки високий бойовий дух солдатів, які воюють на сході України?




— Якби не бойовий дух солдатів, які останні три роки воюють на сході нашої країни, нам би вже довелося, мабуть, перевіряти бойовий дух жителів Правобережної України, а то і Європи.




— Які настрої панували серед мирного населення Донбасу в той період війни?





— У період, коли я був на Донбасі, тобто з вересня 2014 до березня 2015 року, ці настрої змінювалися. Коли ми тільки приїхали в Сартанів, дві третини жителів ставилися до нас вороже, вони не могли визначитися, яку сторону зайняти. На початку літа 2014 року, коли Маріуполь і його околиці очистили від сепаратистів і російських найманців, більшість місцевих вступали за «русскій мір» (це результат гібридної війни та впливу російської пропаганди), проукраїнську позицію займало небагато людей. Проблеми виникали ще й тому, що коли обстрілювали наші позиції, страждали прості люди. Наприклад, 14 жовтня в Сартані в ході артилерійського обстрілу (його вели в тому числі системи БМ-21 «Град») снаряд потрапив в похоронну процесію, загинуло семеро людей.


Місцеві жителі хотіли, щоб ми залишили наші позиції, хоча ми перебували на околиці селища і теж потрапили під обстріл. Але пізніше, коли знову запрацювали магазини, банкомати, які закрили через загрозу появи сепаратистів, люди зрозуміли, що ми їх захищаємо, і почали ставитися до нас краще. Поступово вони зрозуміли, хто є хто, хоча багато хто до цих пір допомагають сепаратистам, особливо якщо це їх родичі.





— Яке враження справляла протилежна сторона? Якими мотивами керуються ці люди? Чи можна назвати їх противниками, гідними поваги?




— Це війна, будь-якого ворога можна недооцінювати, тим більше що проти української армії, урядових сил і добровольців воюють не тільки проросійські сепаратисти з місцевого населення (їх трохи більше половини), але й російські військові, а також найманці, що підтверджують групи InformNapalm та Bellingcat.


Що ними рухає? Місцеві, в першу чергу, шукають легкого заробітку. Так звані сепаратисти — це люди, які повірили в російську пропаганду, і представники соціальних низів: алкоголіки, наркомани, злочинці.


Російські солдати, які отримують платню від держави, виконують накази, їм доводиться воювати, інакше вони можуть потрапити до в'язниці. Їх точно не можна назвати спраглими крові вбивцями. У свою чергу, найманці — російські, чеченці, буряти, абхазці і так далі воюють за гроші і заради трофеїв, які вони можуть захопити.


Наш супротивник не гідний поваги, адже для нього немає нічого святого. Якби ці люди хоча б чесно воювали проти української армії. Але вони абсолютно свідомо обстрілюють з артилерії мирних жителів, використовуючи тактику випаленої землі. Як можна їх поважати?




— Чого, на вашу думку, не вистачає українській армії для ефективної оборони?





— В першу чергу їй потрібні сучасні озброєння в тому числі контрбатарейні радари, протитанкові керовані ракети, сучасні броньовані бойові машини, яких на початку війни було занадто мало. Зараз техніки теж бракує, але за ці три роки українська армія стала набагато сильнішою, багато техніки було модернізувано й зроблено. На жаль, Європа не розуміє або робить вигляд, що не розуміє цих проблем, хоча Україна виступає щитом, який захищає не тільки свою незалежність, а й європейців. Єдине, чого не бракує українським військовим — це бойового духу.







— У серпні 2008 року польський президент Лех Качинський (Lech Kaczynski) сказав: «Ми прекрасно знаємо, що сьогодні — Грузія, завтра — Україна, а післязавтра — країни Балтії, а потім, можливо, прийде час і моєї країни, Польщі! Ми вірили, що членство в НАТО і ЄС поставить заслін російським апетитам, але це виявилося помилкою». Ви згодні з твердженням, що на сході України йде війна за майбутнє всієї Європи, а об'єктом нападу стали не тільки українці, а й європейський континент?




— Це, на жаль, так. На сході України йде війна за майбутнє та цілісність Європи, і європейські держави поступово починають озброюватися: вони повертають обов'язковий призов, направляють більше коштів в оборонні бюджети. Але цих дій замало. Європа повинна підтримати Україну у війні проти «російського ведмедя», адже якщо та програє, наступними жертвами нападу можуть стати країни Балтії і, на жаль, Польща.




— Скажіть кілька слів жертвам російської інформаційної війни, полякам, які повірили брехливим російським пропагандистам.





— У кожної людини є власна голова на плечах і власне ставлення до пропаганди, в тому числі російської. Я б порадив всім, хто вірить їй, критично підходити до повідомлень російських ЗМІ й звернути увагу на те, що Росія вкладає величезні гроші в пропаганду, спрямовану проти України, Польщі та всіх європейських країн, які не схвалюють агресивної експансіоністської політики Москви. І ще я пораджу не забувати про те, що було в минулому: 1992 рік — війна в Молдові, 1991-1994 — війна в Південній Осетії та Абхазії, 1992-1995 — війна в Таджикистані, 1994-1995, 1994-1995 — перша війна проти Чечні, 1999 — друга, 2008 — війна проти Грузії, з 2014 року — війна проти України, з 2015 — проти Сирії. Хто буде наступним?




— Ви вірите в перемогу?




— Перемога обов'язково буде! Питання, коли і якою ціною. Поки все виглядає не надто оптимістично. Але відомо, що наступальна війна на відміну від війни оборонної зазвичай призводить до поразки, як у прислів'ї:



«хто з мечем до нас прийде, той від меча і загине»
  • Джерело: http://jagiellonia.org/wojna-oczami-polaka/ , http://www.fronda.pl/a/polak-z-ukrainy-to-jest-prawdziwa-wojna,90933.html

Теги

Похожие материалы

  • Кібер-зброя АНБ проти України

    За минулий місяць вкрадена з арсеналів АНБ кіберзброя застосовувалася проти двох дуже різних партнерів США — Британії та України. АНБ мовчить, не визнаючи свою причетність до розробки цієї зброї. Чиновники з Білого дому...

  • Наслідки революції? Читацький бум!

    Автор: Христоф Штраух (Christoph Strauch) Frankfurter Allgemeine Zeitung: Пане Нищук, в цьому році Україна була дуже широко представлена ​​на Франкфуртському книжковому ярмарку. Які важливі напрямки розвитку...

  • Так, ми знову повинні боятися війни

    Ми повинні бути обережними, щоб не звикнути до цієї ідеї. Давайте захистимо себе від пророцтв, які збуваються, навіть незважаючи на те, що в повітрі все більш чітко відчувається запах війни, відчуття, що ось-ось щось вибухне. Відчувається...

  • Зробити ставку на Європу, а не на Міжмор'я

    Інтерв'ю з Єжи Новаком — дипломатом з 50-річним стажем, заступником голови аналітичного центру «Євроатлантична асоціація» (SEA) . Gazeta Wyborcza: Зараз хороша епоха для дипломатів? Єжи Новак (Jerzy Maria...

  • Сепаратисти вимагають гроші у ОБСЄ за "кришування"

    «Так що тепер — рекет?» — Так, відповідає голос на іншому кінці дроту. «Вимагання грошей у ОБСЄ» . Голос належить одній з двох добре поінформованих осіб з двох західних країн, які тільки що підтвердили в інтерв'ю цій газеті: на Сході...